— ...Бредемо берегом, а в кущі, чуємо, скиглить щось. Ми туди. А там тремтить маленьке цуценя. Ще сліпе. І каже: «Заберіть, люди добрі». // — Бреши, Грицю, та не забріхуйся. Хто каже? Цуценя? // — Яке цуценя? Музин Микола каже: «Братці, давайте заберемо. Сторожу діду Петру оддамо. В нього уже два вовкодави є, то й третього викохає».
— Ви знаєте, тату, що я вас не боюсь і нагая вашого теж не боюсь, бо козакові не личить боятися бійки. А сюди я прийшов послухати, про що ви говорити будете. Дід гарно робить, а ви ні. Ви підлабузнюєтесь до панів, а він ні. // — Ах ти ж, цуценя капосне! — скрикнув Богдан. — Шкода, що нагая в корчмі покинув, а то показав би я тобі, хто гарно робить, а хто не гарно!
Бобир образився, однак шеф не звернув на це уваги. Вів далі м'яко, наче й не кричав секунду тому: // — Ти, Толику, ще цуценя, розумієш, цуценя безхвосте й сліпе, тобі дзяволити тільки дозволено, а не гавкати. То більше, гарчати!
